Російська атака на Київську телевежу

1 березня 2022 року Росія нанесла ракетний удар по Київській телевежі. Він не був особливо ефективним у військовому плані і не призвів до масштабних людських втрат поряд з іншими обстрілам у війні Росії проти України. Однак не можна недооцінювати важливість нападу на головну телевізійну та радіовежу країни, особливо у війні, що ведеться тією ж мірою за контроль над наративами, як і за території та їх жителів.

Ракети, спрямовані на телевежу, поцілили на територію Бабиного Яру — місця одного з найжахливіших масових вбивств Голокосту. Історичні наративи, особливо стосовно періоду Другої світової війни та Голокосту, постійно використовуються як інструмент російської пропагандистської машини. У контексті заяв Кремля про “денацифікацію” України, нанесення шкоди одному з ключових символів Голокосту виглядає особливо промовисто.

Наше дослідження має на меті простежити злиття минулого із теперішнім у цьому насиченому сенсами ландшафті. Ми об’єднуємо детальний аналіз нещодавніх ударів по телевежі з просторовою реконструкцією території Бабиного Яру, — системи урочищ, які існували на цій території до 1950-х, — та локуємо місця масових вбивств здійснених тут, разом із численними спробами стерти пам’ять про них.

Перший удар

1 березня, о 17:08 ракета вдарила по головній телерадіовежі столиці, вибухнувши під апаратною кімнатою. Політ ракети був зафіксований численною кількістю камер. За допомогою цих записів ми встановили розмір снаряду, порівнявши його з елементами конструкцій вежі. Після консультацій із спеціалістами з озброєння, ми дійщли висновку, що найвірогідніше удар було здійснено крилатою ракетою повітряного запуску, по типу 3М-54 Калібр. Ми також синхронізували декілька відео удару, за допомогою різкого спалаху світла та хмари диму від вибуху. Це дозволило встановити точний час першого удару — 17:08. Телевежа вистояла удар. France 24 стверджує, що більшість інформаційних каналів, трансляції яких здійснювалися із апаратної вежі, відновили мовлення протягом години після обстрілу. Сусідня будівля зайнялася пожежею.

Зображення I. Перший удар крилатою ракетою по Київській телевежі о 17:08.

Другий удар

О 17:19 відбувся другий удар. Снаряд, пролітаючи впритул до телевежі, не потрапив в неї і влучив у будівлю спорткомплексу “Авангард”, у двохстах метрах від вежі, з протилежного боку вулиці Іллєнка. Будівля зазнала суттєвих структурних пошкоджень. Ця споруда мала бути реконструйована Меморіальним Центром Голокосту Бабин Яр (BYHMC), щоб пізніше в її стінах розмістився новий Музей Голокосту України та Східної Європи. Українська поліція підтвердила, що Євгеній Скакун, працівник медіа-каналу LIVE TV, загинув а результаті вибуху, разом з іще чотирма людьми, п’ятеро осіб зазнали поранень.

Зображення II. Наслідки другого удару. Інтер’єр спортзалу Авангард, пошкодженого внаслідок вибуху.

Зображення III. Другий снаряд пролітає у близькості до телевежі та влучає в спортивний комплекс Авангард.

Атаки на телевежі

Київська телевежа використовувалася багатьма цивільними теле- та радіостанціями, такими як Телеканал “UA:Перший”, приватний Телеканал “1+1”, а також новинний канал “Україна 24”. Телевежа заввишки 385 метрів є найвищою спорудою України та найвищою металевою решітчастою спорудою світу. Вона була запроектована Українським інститутом сталевих конструкцій ім. В. Н. Шимановського та зведена у 1973 році.

Завдяки унікальному методу спорудження та вражаючій висоті, телевежа включена до Національного реєстру пам’яток України, та має статус пам’ятки культурної спадщини.

Зображення IV. Процес спорудження Київської телевежі.

Українська НГО “Інститут масової інформації” зафіксував щонайменше десять російських атак по телевежах на всій території України між 24 лютого та 24 березня. Телевежі Харкова та Лисичанська зазнали ударів 2 березня, наступного дня після атаки по Києву. 14 березня відбулася атака по телевежі у Рівному, 15 березня - у Вінниці. Загалом, щонайменше 32 телеканали та декілька десятків радіостанцій зазнали наслідків атак протягом цього місяця.

Згідно з Берлінським Європейським Центром Конституційних Прав та Свобод Людини (ECCHR), ці систематичні атаки по цивільній мережі комунікації України є свідченням того, що ціллю російських збройних сил є перешкоджання поширенню інформації та деморалізація населення.

Зображення V. Телевежі, що зазнали атаки по всій території України.

У вівторок, 1 березня 2022 року, за п’ять днів до атаки на Київську телевежу, Міністерство оборони РФ попередило, що ними планується удар по технологічних об’єктах у Києві задля запобігання “інформаційних атак” проти Росії.

Немає жодного доказу, який би засвідчував факт, що пошкоджена телевежа та суміжні технічні будівлі використовувалися у воєнних цілях. У своїй оцінці атаки ECCHR підтверджує, що телевежа не була ані воєнним об’єктом, ані об’єктом подвійного використання, засвідчуючи цим той факт, що не було жодного законного підґрунтя для нападу на неї.

Відкрите визнання Міністерством оборони Росії того, що удари мають на меті перешкоджання «інформаційним атакам», та подальше втілення цих погроз шляхом обстрілів цивільних мереж комунікацій оприявнює стратегічний фокус Росії — усунення тих голосів, що суперечать її зусиллям з дезінформації.

Аби довести легітимність такого твердження, аналізуючі схожі правові прецеденти, ECCHR переглянув юридичний висновок Міжнародного кримінального трибуналу у справі колишньої Югославії (МТКЮ) щодо здійсненого силами НАТО у 1999 році авіаобстрілу вежі Авала у Белграді — ще однієї культурно значимої телевежі, що підтримувала функціонування сербського теле- та радіозв’язку. У своїй заяві МТКЮ стверджує, що “мирні жителі, цивільні об’єкти та мораль населення як такі не можуть бути легітимними військовими цілями”. МТКЮ також зазначає, що попри той факт, що медіа можуть бути джерелами пропаганди, вони не є законними воєнними цілями.

Історичні шари

Протизаконність обстрілу по комунікаційній вежі доповнюється фактом того, що сама вежа та територія, на якій вона розташована, є культурною спадщиною.

Зображення VI. Місця влучання російських ракет 1 березня 2022 року.

Удар по телевежі та території Бабиного Яру спричинив різке засудження політичними діячами з усього світу, включно з президентом Зеленським, який наголосив, що подія перекреслює повоєнну обіцянку Другої Світової війни “ніколи знову”.

Атака, спрямована на українську мережу комунікації, вдарила по заплутаній нервовій системі історичних відголосків та пам'яті, що збереглася попри спроби її стерти. Траєкторії ракет, спрямованих на телевежу, пронизують історичні шари цього місця неначе зонд, зіштовхуючи сьогоднішню війну з глибоко вкоріненим історичним контекстом.

У період між 15 лютого 2020 року та 24 лютого 2022 року Центр Просторових Технологій на замовлення Меморіального Центру Голокосту Бабин Яр (BYHMC) працював над просторовим аналізом та цифровою реконструкцією первинного рельєфу Бабиного Яру.

Геноцид і намагання приховати його сліди призвели до змін топографічних особливостей урочища. Тому CST приділяв особливу увагу точному моделюванню ландшафту в різні періоди його історії.

Модель рельєфу вдалося відтворити завдяки використанню топографічних мап початку 20-го сторіччя, аерофотознімків і архівних світлин, що усі разом несли в собі інформацію про особливі риси рельєфу: яким він був на початку минулого століття, так як змінювався аж до моменту його вирівнювання в 1950-х роках.

Зображення VII. Цифрова реконструкція оригінального ландшафту Бабиного Яру та його змін у часі. Модель побудовано на основі старих топографічних мап, аерофотознімків та світлин, що засвідчують характерні риси ландшафту. CST для BYHMC.

Історичний вимір ландшафту

Обидві ракети поцілили на територію колишніх кладовищ, як засвідчує мапа землевідводу кінця дев’ятнадцятого сторіччя (див. зображення VIII).

Телевежа, на яку прийшовся перший удар, розташована на землях колишнього православного кладовища. Другий удар поцілив по території, що колись використовувалася як єврейський цвинтар, який також включав мусульманську та кримську караїмську ділянки, що свідчить про насичений космополітичний характер Києва тих часів.

Зображення VIII. Мапа землевідводу кінця дев’ятнадцятого сторіччя, де зображене єврейське кладовище, разом із мусульманською та кримською караїмською ділянками.

Офіційна передача землі під нове єврейське кладовище стала можливою завдяки рішенню Київської міської думи у березні 1891 року. Наступного року, відомий київський зодчий Володимир Ніколаєв підготував розпланування алей у зоні поховань, а також спроектував цегляний мур із воротами та три службові будівлі.

На межі XIX-XX століть територія кладовища була значно розширена. Під кінець 1920-х кладовище досягло максимально можливого заповнення. Упродовж 1930-х років державна політика переслідування релігії в СРСР призвела до того, що при переважній більшості поховань обряд було позбавлено релігійної складової. У 1937 році кладовище ліквідували, євреїв почали ховати на різних цвинтарях міста.

Зображення X. Світлина воріт на кладовище. З архіву Калицького, 1910.

Ворота вищезгаданого єврейського кладовища з’являються на дальньому плані фрагменту відео з камери спостереження, на якому зафіксовано удар по телевежі. Ті ж ворота зафіксовано на світлині зробленій влітку 1944-го року. На ній радянські війська ведуть колону німецьких військовополонених.

Зображення XІ. Відео з камери спостереження, 1 березня 2022 року.

Зображення XІI. Радянські війська ведуть німецьких військовополонених вздовж сучасної вулиці Іллєнка, 16 серпня 1944 року.

В 1943 і 1944 роках територія довкола урочища Бабиного Яру була сфотографована німцями з літака у розвідувальних цілях. Аналіз цих аерофотознімків виявляє розташування покинутих засобів протиповітряної оборони та слідів артилерійських обстрілів — наслідків взяття Києва радянськими військами. Ці кратери (позначені на зображенні ХІІІ) безпосередньо примикали до місць російських ударів по Київській телевежі. Тут ми бачимо, як російські ракети сьогодні вражають ту саму українську територію, де майже вісімдесят років тому, у складі радянської армії, росіяни та українці разом боролися з німецькими окупантами Києва.

Масові вбивства в Бабиному Яру

Цифрова реконструкція Бабиного Яру, виконана CST, дозволила вперше геолокувати серію історичних фотографій, та одержати нову інформацію про тогочасні функції різних ділянок Бабиного Яру і зміни у його топографії, спричинені неодноразовими спробами приховати докази злочинів, скоєних і ньому.

За допомогою 3D-моделей CST вдалося визначити точні місця масових розстрілів, а також локацій, де відбувалися різні етапи процесу, зокрема, місце здачі багажу та місце роздягання жертв.

Зображення XIV. Реконструкція топографії Бабиного Яру у 1944 та 2022 роках. CST для BYHMC.

Зображення XV. Історичні фотографії, локовані у цифровій моделі Бабиного Яру. CST для BYHMC.

За час окупації Києва у 1941-1943 роках приблизно 100 000 осіб — євреїв, українських політв’язнів, ромів, пацієнтів психіатричної лікарні — загинуло під час систематичних розстрілів у Бабиному Яру.

Перше, найбільш задокументоване та найбільш масове вбивство відбулося у західному відгалуженні Бабиного Яру протягом двох днів, 29 та 30 вересня 1941 року. Понад 33 000 євреїв було вбито членами Айнзацгрупи С (оперативної групи С) — одного з німецьких каральних загонів, сформованих після вторгнення в Радянський Союз. Ці підрозділи складалися з членів СС, офіцерів безпеки та рядових поліцейських. Ця команда під керівництвом рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера виконувала доручення вбивати комуністичних чиновників та євреїв на окупованих радянських територіях. Місцеві колаборанти виконували ті чи інші завдання під німецьким командуванням.

Процес починався біля воріт кладовища на північно-західній околиці тогочасного Києва, де євреям було наказано збиратися. Коли вони доходили до перетину нинішніх вулиць Дорогожицької та Сім’ї Хохлових, їм наказували лишати верхній одяг та багаж на узбіччі дороги.

На зображенні XVI — фото місця здачі багажу, в менш ніж трьохстах метрах від нинішнього розташування телевежі.

Зображення XVI. Локація №1 на рис. XV. Здача багажу на перехресті вулиць Дорогожицької та Сім’ї Хохлових у вересні 1941 року.

Потім жертв вели у колишній піщаний кар’єр, викопаний наприкінці 1930-х років прямо між двома відгалуженнями яру, у його західній частині. Там людей змушували повністю роздягатися, та групами вели у крайнє західне відгалуження яру.

Зображення XVII. Локація №2 на рис. XV. Розкиданий одяг жертв на наступний день після розстрілу. Фото Йоганеса Геле, 1 жовтня 1941 року. CST для BYHMC.

У цьому місці члени Айнзацгрупи С змушували жертв лягати на землю або поверх вже вбитих людей, та розстрілювали їх. У свідченнях очевидців згадуються шість-сім шарів людських тіл, складених одне на одне.

Зображення XVIII. Локація №3 на рисунку XV. Радянські військовополонені засипають тіла жертв землею зі стінок яру, що призводить до зміни його рельєфу. Фото Йоганеса Геле, 1 жовтня 1941 року. CST для BYHMC.

Хоча нам відома точна локація масового розстрілу євреїв у Бабиному Яру 1941 року, місця інших вбивств, що відбувалися після того, досі невідомі. Ці злочини могли відбуватися в декількох місцях території Бабиного Яру, зокрема й в інших його відгалуженнях. Отже, відгалуження, що простягається в декількох метрах на захід від спортивного комплексу “Авангард”, могло так само бути використане німцями для страт. Імовірність цього також підсилює його наближеність до тодішньої головної дороги. Нам відомо, що наступні менш чисельні розстріли відбувалися систематично, декілька разів на тиждень, і жертв привозили на місце розправи автомобілями.

Знищення доказів

У 1943 році, коли радянські війська наближалися до Києва, німці наказали в’язням Сирецького концтабору викопати та спалити останки загиблих у Бабиному Яру.

Зображення XX. Володимир Давидов, один з небагатьох вцілілих в’язнів Сирецького концтабору, описує спалювання тіл жертв кореспондентам радянських та американських газет у Бабиному Яру.

У 1951 році, вісім років після відступу німців з Києва та шість років з кінця війни, радянська влада прийняла рішення залити яри пульпою, побічним продуктом виробництва цегляного заводу, що знаходився неподалік. Залитим було і відгалуження яру, де відбувалися масові розстріли в 1941-ому. Влада обгрунтовувала таке рішення необхідністю у розростанні міського простору на місці колишнього урочища та кладовищам довкола. Окрім іншого, нівелювання цього ландшафту відповідало радянській політиці пам’яті, яка намагалася стерти відмінності між національними трагедіями та пам’ять про темні плями минулого*.*

Документи-свідчення масових вбивств були засекречені; активістів, які боролися за вшанування пам’яті переслідували.

Зображення XXI. Заливання Бабиного Яру відходами з цегляного заводу неподалік.

Післяслово

За допомогою нашого аналізу ми прагнемо встановити чіткі докази руйнувань та втрат, спричинених російським ударом по Київській телевежі. У контексті матеріалів CST цей звіт також розглядає історію насильства та геноциду, які відбувалися на цьому місці у минулому столітті, згодом поховану під шарами землі та уламків, проте знову піднятою на поверхню нещодавньою атакою.

Ландшафт Бабиного Яру поступово перетворився на величезну історичну пам’ятку, в якій приховані жахливі повторювані злочини минулого. Результати роботи CST розгортають назовні шари історичної пам’яті, та формують діалог між ними. Територія Бабиного Яру стала свідком існування православного та єврейського (разом із мусульманською та кримською караїмською ділянками) кладовищ у XIX столітті; вбивства євреїв, ромів, українських політв’язнів, радянських військовополонених та інших груп людей нацистами; битву за Київ 1943 року; спроби радянського уряду стерти пам’ять про місце.

Історія цього місця — не лише про насильство, але і про різні методи приховування та заперечення. Це стосується не тільки факту поховання злочинів під шарами землі, а і намагання встановити контроль над вільною циркуляцією наративів, ізолювати окремих людей та зашкодити небажаній солідарності суспільства, — як у випадку з російським нападом. Останній утворює новий сучасний шар історії на верхівці вже наявних.

Перший у серії

Це перший випадок у серії розслідувань, які FA та CST мають намір провести щодо окремих будівель чи територій, що напряму постраждали від російських ударів від початку нової хвилі російського вторгнення з 24 лютого 2022 року.

Коли російські ракети влучають по українських містах, світ бачить зображення руїн. Для багатьох це перше знайомство з такими містами, як Маріуполь чи Харків. Аналіз руйнувань допомагає встановити обставини теперішніх подій, втім кожне з цих місць — більше, ніж просто завали. Це будівлі чи території, сповнені соціальною, історичною та культурною значимістю.

Аналізуючи ці події, ми прагнемо винести на перший план досвід українців та багатство їх міського життя; мережу соціальних відносин; глибину та складність української історії, які можна розкрити, уважно придивившись до кожного з місць; шляхи опору українців імперському домінуванню та окупації в різні історичні періоди.